Документальна дезінформація на TIFF: як російська пропаганда вплинула на свідомість Заходу.

Росіяни на війні - це документальне кіно авторства російсько-канадської режисерки Анастасії Трофімової, типова стрічкапро російських "хороших мальчиков".

У документальному фільмі розповідається про те, як Трофімова, за її власними словами, провела сім місяців у окопах на території, що контролюється окупантами, поруч із російськими солдатами. При цьому стрічка не відображає жахливих наслідків війни, таких як руйнування та втрачені життя українців. Трофімова стверджує, що під час роботи над фільмом не натрапила на жодні подібні факти. Вона малює образ російських військових як звичайних людей, які заперечують свої злочини і служать в окупаційних силах виключно заради фінансової вигоди.

"Мене вразило, наскільки вони витримують усе те, що з ними відбувається. Навколо фізичні поневіряння, розпач, смерть. Але попри це люди намагаються триматися і залишатися людьми... Війна жахлива, мені дуже шкода, що вона відбувається. Досі моніторю абсолютно різні канали - і з українського, і з російського боку. І мене вражає, наскільки все схоже...", - сказала сама Трофімова.

Цікаво, що Трофімова з'явилася на світ у Москві, звідки пізніше переїхала до Канади. Протягом більше десяти років вона активно залучалася до різних документальних проектів у Канаді, на Балканах, Близькому Сході та в Росії, як повідомляє УП. Вона створила кілька документальних фільмів для російського пропагандистського медіа Russia Today. На момент початку повномасштабного вторгнення вона обіймала посаду московської продюсерки канадської корпорації CBC.

Першим 5 вересня на Венеційському кінофестивалі викликав скандал показ фільму Трофімової.

Опозиційна активістка та художниця Катерина Марголіс у своєму матеріалі для Радіо Свобода відзначає, що на фестивалі у Венеції були представлені кілька українських фільмів, які можна вважати справжніми документальними притчами. Вона також зазначає, що українські кінематографісти прибули на фестиваль, рятуючись від російських обстрілів, і серед них були ті, хто отримав поранення від дій "звичайних хлопців", про яких розповідає Трофімова.

У цьому контексті у Венеції було представлено фільм "Russians at War".

"Показаний у ті дні, коли Україна буквально тоне у крові своїх дітей, коли Харків ховає 18-річну художницю Вероніку Кожушко, коли жертви обстрілу училища в Полтаві обчислюються десятками, коли зі Львова передають несамовиті кадри прощання Ярослава Базилевича з усією своєю родиною", - підкреслила Марголіс.

Проте, як зазначає вона, "венеційська зала привітала Russians at War бурхливими оваціями: Мир, мир!".

Який же секрет успішного проникнення російського кінематографа в серця італійців? Безумовно, не можна ігнорувати можливість корупції, що сприяє "просуванню" цих фільмів, але існує й інше пояснення.

"Італійська культура людяна і безконфліктна, італійці при всій зовнішній емоційності уникають конфронтацій, тому саме італійська аудиторія з її традиційною русофілією - ідеальне живильне середовище для такого роду пропагандистського продукту. Власне, на дусі європейської толерантності та людяності і на міфі про "загадкову і велику російську душу" всі ці десятиліття виростав і продовжує успішно паразитувати російський світ", - констатує Марголіс.

Схоже, це тепер загальний образ багатьох мешканців Європи. Проте варто пам'ятати: якщо занадто довго спостерігати за безоднею, вона почне вивчати тебе у відповідь.

Після Венеції стрічка "Росіяни на війні" планувалася до показу на Торонтському міжнародному кінофестивалі (TIFF). Це не є простим збігом, адже серед продюсерів фільму - компанії Capa Presse і Raja Pictures.

Канадська медіаорганізація TV Ontario (TVO) також надала кошти на виробництво, що зробило фільм профінансованим урядами Канади та Онтаріо. Канадський мовник виділив на фільм 340 тисяч канадських доларів (близько 10,3 млн грн), пише Суспільне.

На російськомовному розділі Вікіпедії про фільм, а також у статті російського медіа Медуза, з гордістю підкреслюється, що Трофімова "партнерила із західними журналістськими організаціями, які славляться своїми високими стандартами".

12 вересня TIFF оголосив про своє рішення не демонструвати фільм "Росіяни на війні", посилаючись на причини безпеки. Організатори фестивалю зазначили, що "виникла необхідність призупинити" покази стрічки в п’ятницю, суботу та неділю через отриману інформацію про серйозні загрози, що можуть вплинути на проведення фестивалю та безпеку громадськості.

Таке рішення було прийняте під тиском української громади, що організувала масштабні й гучні протести під вікнами TIFF. Втім, там зазначали, що "фільм заслуговує на місце у переліку програми фестивалю" і організатори хочуть зробити прем'єру, "коли це буде безпечно". Й незабаром здійснили це: через два дня після закриття фестивалю 15 вересня російське кіно було все-таки "підпільно" продемонстроване двома сеансами.

На думку журналіста й телеведучого Юрія Макарова, кіно, зняте Трофімовою на канадські гроші, не є типовою роспроагандою, все тут набагато гірше.

"Річ у тому, що леді - правдива канадка (або, як наші кажуть, канадійка), вона там давно, навчалася в університеті Торонто (а потім ще в Амстердамі), а те, що в Москві народилася, так там пів країни понаїхали. Гроші на фільм теж канадські, постпродакшн канадський, просування канадське. І те, що воно потрапило в програму найбільш реномованих світових кіноподій - теж не якась там спецоперація, криворукі ґебешники так тонко не вміють. Яка саме вежа Кремля або поверх ФСБ узгоджували перебування іноземної панночки на нулі, бо вирішила, що це може бути корисним, не має аж такого вже значення. Принципово те, що в сучасному лівуватому інтелектуально-мистецькому світі сформувався попит на "альтернативну" точку зору стосовно нашого з вами цивілізаційного зіткнення, вони це називають second opinion. Це не те, що західні високочолі захоплювалися Гітлером у 1930-ті, тут зовсім інше. Я би це назвав: "пост-пацифізм", - пише він у статті Пісня про Роланда для Українського тижня.

Це послаблення розумових здібностей на Заході в загальному пояснює, чому Трофімова змогла отримати фінансування для своєї "творчості" в Канаді. І поки що їй все вдається: лише наше Міністерство культури та стратегічних комунікацій внесло її до списку осіб, що становлять загрозу національній безпеці України. Було б доцільніше оголосити її у міжнародний розшук. Адже виглядає так, що Україні та світові в цілому в інформаційній війні проти Росії слід вдаватися до більш рішучих і менш наївних кроків.