Єпископ Скомаровський: віруючий завжди зберігає надію - Vatican News

Світлана Духович - Ватикан

Конфлікт в Україні продовжує спалахувати. 18 листопада 2024 року російські військові здійснили запуск балістичної ракети, яка влучила в житловий район Одеси, забравши життя десяти цивільних осіб. Ця трагедія сталася після жахливої атаки в неділю ввечері на багатоповерхівку в Сумах, внаслідок якої загинуло 12 людей, у тому числі двоє дітей. Крім того, російські війська провели масований ракетний обстріл України, випустивши близько 200 ракет і безпілотників, більшість з яких була націлена на об'єкти критичної інфраструктури. Єпископ Віталій Скомаровський, голова Конференції єпископів латинського обряду в Україні, поділився своїми думками про ці болісні події, що сталися після тисячі днів війни, у коментарі для ватиканських ЗМІ.

Ваше Преосвященство, які у Вас думки з приводу нещодавніх трагічних подій?

У ці дні ми стаємо свідками безперервних жорстоких та смертоносних атак. Невинні люди, зокрема цивільні особи та діти, платять найвищу ціну. Висловлюємо щирі співчуття родичам загиблих і постраждалих. Ми молимося, щоб світові лідери, окрім висловлення стурбованості, отримали мужність і силу діяти. Необхідно покласти край цій безглуздій та жорстокій війні. Нехай нарешті настане мир для багатостраждального українського народу.

В Україні повномасштабна війна триває вже більше ніж два з половиною роки, і сьогодні ми відзначаємо тисячу днів. Як Ви сприймаєте цей час у рамках цього важкого досвіду?

Тисяча днів війни – це надзвичайно сумна віхa, і справді, хотілося б святкувати інші важливі події чи річниці. Цей тривалий конфлікт підкреслює недостатність глобальної системи безпеки. Факт, що війна змогла розпочатися і продовжується вже так довго, свідчить про серйозні проблеми в міжнародних відносинах. Для нас цей період, який ніхто не міг передбачити і не бажав, став важким випробуванням, яке торкнулося нашого народу. Саме тому наші священнослужителі прагнуть підтримувати людей, бути поруч з ними, щоб разом витримати ці важкі часи.

Що є найбільш складним аспектом цього досвіду війни?

Переживати втрату близьких — це, напевно, найскладніше випробування. У нашій культурі листопад асоціюється з молитвами за душі померлих. Цього місяця ми часто відвідуємо кладовища, щоб віддати шану загиблим. Прапори, що стоять на могилах наших героїв, створюють враження лісу — вони нагадують про великий біль втрати. Проте я все ще сподіваюся на Боже милосердя: нехай їхня жертва не буде марною, і ми зможемо досягти миру, вийшовши зі всіх випробувань сильнішими.

Що роблять ваші дієцезії в Україні, щоб супроводжувати людей, які переживають травму та втрату?

Існує безліч різних програм, спрямованих на цю мету. Наприклад, у нашій дієцезії функціонує осередок, який до початку війни був призначений для дітей, проводились мовні курси та інші заняття. Наразі цей простір в основному слугує місцем збору для тих, хто постраждав від війни, зокрема для вдови та дітей загиблих військових. Ми запрошуємо професійних психологів, а також підтримуємо ініціативи людей, які організовують власні групи, щоб надати цим жінкам і дітям хоча б на кілька тижнів можливість для реабілітації та підтримки. Важливо, щоб ці люди не залишалися на самоті зі своїм горем, а могли перебувати в колі тих, хто пережив подібні втрати. Це взаємна підтримка, що є дуже цінною. Крім того, у нас є духовний аспект, з можливістю молитися та брати участь у Святій Літургії. У кожній парафії, враховуючи можливості та потреби, організовуються різноманітні тренінги та курси. Наші священнослужителі проходили кілька навчань, щоб навчитися правильно підтримувати людей, які переживають втрату, з урахуванням психологічних аспектів. Також черниці активно займаються цією діяльністю. Ми намагаємося долучитися до цієї роботи в межах наших можливостей. Хоча варто зазначити, що в більших дієцезіях, які мають більше ресурсів, таку роботу проводять ще інтенсивніше.

Чи існує який-небудь аспект служіння, який Церква в Україні усвідомила для себе особливим чином у цей період?

Знаєте, це унікальний досвід, який завжди супроводжував нас, але війна дуже чітко підкреслює, що віра в Бога, особливо в найскладніші моменти, може стати великим джерелом підтримки. Я не лише говорю про вічне життя чи потойбічні перспективи, але й про те, як віруючі люди справляються з болем втрати. Це невід'ємна частина життя, і кожен може зіткнутися з цим. Віра допомагає пережити ці тяжкі миті, наповнені сльозами і смутком, адже вона не дозволяє втратити надію. У такі миті ми можемо спостерігати, як людина, яка вірить, знаходить в собі духовну силу для подолання випробувань. Це особливо помітно під час жалобних церемоній та похоронів, коли ми спілкуємося з родичами та близькими. Віра в ці важкі хвилини стає важливою опорою. Я сподіваюся, що кожен зможе знайти цю підтримку та відчути її у своєму житті.

Що б Ви хотіли сказати католикам усього світу в цьому контексті 1000 днів від початку війни?

Безумовно, від початку конфлікту минуло вже чимало часу, проте я звертаюся до Бога з проханням надати натхнення нашим братам і сестрам по всьому світу, щоб вони не припиняли свої молитви за нас. Я усвідомлюю, що багато людей підтримують нас у молитві, і щиро вдячний за цю духовну підтримку та молитвене єднання. Папа Бенедикт XVI у своїй книзі про Фатімське об'явлення зазначав, що справжня сила полягає не в арміях і зброї, а в молитві та жертві. Саме завдяки цій молитві ми вистоїмо, покладаємо надію на неї і щиро дякуємо за неї.