Оксана Забужко: Харків чарівний — навіть зі своїми шрамами, або Усе, що потрібно знати про ЮНЕСКО — Блоги | OBOZ.UA
Трохи досліджувала міжнародні новини про Харків — і лише з неприємним відчуттям зціпила зуби...
Нагадаю, що на 24 лютого 2022 року площа Свободи в Харкові з контуром Держпрому (в такому ж формулюванні) перебувала в черзі на внесення до списку Світової спадщини ЮНЕСКО (в так званому Попередньому списку). І за більш ніж 2,5 року щоденних бомбардувань Харкова ця позиція залишилась незмінною — не зрушилася ані на йоту.
Правда (прошу не сміятись!), пам'ятку внесли (торік) у Список об'єктів посиленого захисту. Не знаю, в чому цей посилений захист мав полягати, -- може, збільшили на мапах синій охоронний щиток (я не жартую, саме таку рекомендацію в останніх числах лютого 2022 р. в ЮНЕСКО дали львів'янам, коли ті в паніці дзвонили до Парижа з питанням, як оборонити свою Світову спадщину від російських ракет: мовляв, подбайте про сині щитки, щоб їх було добре видно, -- коли росіяни їх побачать, то не будуть вас бомбити...).
Це, власне, все, що вам треба знати про ЮНЕСКО.
Інші міжнародні організації теж заслуговують на увагу в цьому контексті. Юрій Безменов був правий: всього одне покоління, за словами Ортеґи - 30 років, з моменту 1989 року, вистачило радянським спецслужбам, щоб системно підкорити Захід, який, варто відзначити, не так вже й активно опирався після Другої світової війни. І, як вінстонівський герой з "1984", кричав: "Віддайте їм Джулію!" - задовго до того, як його схопили для тортур. Кремлю було достатньо лише натяку, як казав один із їхніх діячів Юліус Штрейхер, "только бровь поднять", і Захід без вагань віддавав "Джулію за Джулією" – Угорщину, Чехословаччину, Вірменію, Грузію, Україну... Але чому ж Україна не піддається так легко?
А того, що нам цих 30 років акурат і треба було -- на те, щоб дорости до здатности чинити опір.
І хрін вам, песиголовці, а не Харків. Ви й Кавказу надовго не втримайте -- вас вже починає хитати з усіх боків, і навіть там, де тонко, ще не почало відвалюватися: як 35 років тому, як 110 років тому. Але цього разу Захід вас не підтримає: зробивши його інституційно безпорадним, ви позбавили себе тієї підтримки, яку раніше вважали само собою зрозумілою, адже кого ж захистить гниле -- не буде більше "Парижа", не буде "Ялти", Carthago delenda est.
Харків вражає своєю красою, навіть попри всі рани, які він зазнав.
