Звіт з кінологічного центру: Процес навчання собак виявляти вибухівку за допомогою нюху.

Команда Укрінформу провела день у кінологічному центрі УДО. Як служиться собакам і людям?

Те, що Тетяна має військове виховання і її важко чимось здивувати, стало очевидним ще під час нашого переїзду до кінологічного центру. Поки ми з фотожурналісткою змінювали автомобілі, шукали маршрути та водіїв, Тетяна спокійно координувала весь цей хаос з відстані, знову і знову пояснюючи новому водієві нюанси заїзду до потрібного місця. Після майже двох годин в дорозі, нарешті, собачі голоси, що долинають з-за паркану, без сумніву сигналізують - ми на правильному шляху.

Безсумнівно, Тетяна Солдатова займає своє місце в команді. Вона очолює кінологічний центр УДО, який є державним органом правоохоронної системи спеціального призначення.

"Мої собаки це діти", - каже Тетяна і її очі загораються веселими вогниками, - помітно, що вона їх любить, - це неможливо приховати, - про кожного із кількох десятків собак вона може розповідати довгі історії - і це не журналістський штамп.

Службові собаки, як пояснює співрозмовниця, становлять основний елемент кінологічного центру УДО, який нещодавно був створений. Основна функція цих чотирилапих помічників полягає у виявленні вибухових речовин у приміщеннях та на територіях. Для виконання таких завдань зазвичай залучають технічні засоби та людей, а чутливі носи собак використовуються як додатковий інструмент. "Собаки відіграють важливу роль у тих зонах, куди не може дістатися людське око або руки. Наприклад, підлоги, щілини чи ламінат. Однак є також ситуації, коли запах не має виходу, і в таких випадках собака не зможе нічого виявити — це потрібно розуміти та враховувати кінологу".

Відверто зізнаюся, що їхала сюди з певним тривожним відчуттям, очікуючи побачити сувору дресуру та спартанські умови. Проте, виявилося, що це були лише мої власні стереотипи. Принаймні, "люксові апартаменти з двома кімнатами" тут представлені у вигляді комфортних, утеплених вольєрів, з душем для собак, спеціально обладнаними автомобілями і особливою увагою до якісного харчування. Під час нашої бесіди Тетяна Солдатова переконала мене, що в цьому місці немає місця для насильства чи жорстокості — ані по відношенню до собак, ані до кінологів. Більше того, вона зазначила: "Коли хлопці вирушають на завдання, я завжди наголошую — бережіть собаку, обов'язково бережіть собаку. Іноді вони трохи бурчать, мовляв, а нас не треба берегти? А я відповідаю: "Бережіть собаку". І справді, варто зазначити, що якщо собака десь поранила лапу, вони миттю мчать до ветеринара", — пояснює вона, усміхаючись. Тетяна і її нова підопічна, Руна, яка потрапила до центру всього кілька тижнів тому, проводять для нас екскурсію. Розмова йде на двох, вуха слухають, а хвіст весело виляє. Руна демонструє свої перші досягнення — виконує команди "сидіти" і "поруч", навіть стрибає до Тетяни на руки, але потім переключається на інші розваги — безперешкодно бігає за метеликами, ласкаво підходить до знайомих кінологів, які на ходу шепочуть їй приємні слова та гладять по голові. Проте вона все ще не може звикнути до фотооб'єктива, який її трохи насторожує...

Загалом, процес навчання собак зазвичай займає приблизно рік, але кожен випадок унікальний. Протягом цього року відбувається навчання та закріплення всіх необхідних навичок. Основною мотивацією для собак є пошук предметів, які їм потрібні, адже вони знають, що за це отримають свою улюблену іграшку. Це для них своєрідна гра. Тетяна зазначає, що в таких ситуаціях завжди носить із собою сумку зі смаколиками, і за допомогою шматочків сиру поступово привчає Руну до камери. Нарешті, цей момент настав, і звук затвора вже не викликає у неї агресії.

Навчання собак відбувається у формі гри. Наприклад, для Руни це виконання певних рухів, призвичаєння до незнайомих предметів, до яких кінолог поступово наближає смаколики. Руна і побоюється і дуже хоче отримати шматочок сиру. Тож її наставниця проводить рукою із сиром біля об'єктива, дає скушутувати, а потім знову пропонує собаці смаколик вже над фотокамерою. За третім разом Руна наважується взяти сир біля фотоапарата. Третій і наступні шматочки для тварини біля об'єкту не страшні і сам об'єктив вже можна обнюхати, а його клацання не лякає.

"Вона з ентузіазмом мчить до автомобіля, призначеного для перевезення службових собак, бо усвідомлює, що попереду її чекає цікава гра, коли ми доберемося на місце. Вона із задоволенням відвідує полігон, де на неї чекає безліч завдань і смачні ласощі," - розповідає Тетяна.

Процес навчання кінолога також займає чимало часу. Цікаво, як саме це проходило у Тетяни?

Протягом шістнадцяти років я мріяла про службу в армії та професію кінолога. Усі мої родичі з боку матері мають військове минуле, і я завжди з упевненістю говорила мамі, що стану військовою.

Яка реакція була у мами на ваше рішення?

Дуже негативні емоції. Дійсно. Вона переконала мене, що варто здобути вищу освіту, іншу спеціальність, тому я вступила до лінгвістичного університету, який успішно завершила. Але мої пошуки в сфері військової тематики не зупинилися. Я пройшла безліч курсів і тренінгів з тактичної медицини та стрільби. Відвідувала стрільбища, щоб розвивати свої навички. Я невтомно та наполегливо прагнула цього. І коли з'явилася можливість, і мені запропонували службу, я миттєво відгукнулась і погодилася.

Майор Тетяна Солдатова (так, її прізвище часто стає приводом для жартів, як зазначає співрозмовниця – сміх не покидає їх щодня) розпочала свою кар'єру у кінологічній службі в 2020 році. Наразі у Тетяни вдома живуть три собаки і кіт, які з нетерпінням чекають її повернення, а на службі на неї чекає службовий пес Руна, що завжди перебуває поруч. Крім того, Тетяна відповідає за весь кінологічний центр, який перебуває на етапі розвитку, а найбільш очікуваним елементом є дресирувальний майданчик. Якщо Руна успішно пройде курс військового дресирування та складе іспити перед спеціальною комісією, вона стане другим службовим собакою Тетяни в центрі.

Отже, якщо звернутися до теоретичних аспектів, трапляється так, що деякі тварини не складають іспити. У такому випадку їм надається друга можливість пройти навчання або ж вони стають звичайними домашніми улюбленцями. В цілому, служба собак триває до восьми років, але все залежить від індивідуальних особливостей: "Ми не завдаємо страждань собакам. Якщо вони не здатні виконувати пошукові завдання, їх відправляють на пенсію. Кінологи забирають їх до себе додому. Проте, у мого заступника був малінуа на ім'я Шерлок, який у 10 чи 11 років все ще працював, як молодий пес, і не бажав йти на відпочинок", - ділиться Тетяна. Вона зазначає, що малінуа - це чудові собаки для дресирування. Її малінуа на ім'я Руна має відмінний родовід і наразі тільки починає соціалізацію. "Я беру її з собою в магазини, роздаю людям корми і прошу їх давати їй ласощі. Вона підросте і звикне до людей, хоча зараз реагує на них з обережністю. Ми відвідуємо супермаркети, куди дозволено брати тварин, і подорожуємо в транспорті. Я завжди маю з собою мішок з кормом, заходжу в трамвай і всім роздаю, щоб усі її підгодовували. Вчимося через гру, адже гра - це фундамент навчання для собак".

У кожного кінолога може бути до двох службових собак, - кожному з них він має приділяти щоденно увагу: гратись, прогулюватись кілька разів на день, займатись, тренуватись. У собак, як і у їхніх кінологів теж є чергування. І собаки мають свій законний вихідний після чергування,- наступного дня їх не чіпають, вони можуть відпочити і відіспатись. Як зізнається співрозмовниця - у її планах розробка військових звань для службових тварин - вони теж працюють і теж мають права. І обов'язки. "У нас в Центрі є чергування. І так, щодня о 9-й шикування. Ми щодня о дев'ятій згадуємо кінологів, які загинули з початку повномасштабного вторгнення. На жаль, у нас є втрати" - війна зачепила і людей, і тварин. Кінологічні центри теж потрапили під вогонь, окупацію.

Доля багатьох домашніх улюбленців, залишених у зонах бойових дій, лягає на плечі волонтерів, які намагаються їм допомогти. Тетяна ділиться своїм бажанням взяти собаку з притулку, щоб надати їй можливість соціалізуватися та знайти роботу в Центрі. Однак, у одному з притулків їй відмовили, пояснивши це наявністю інших тварин удома та її професією кінолога. Тетяна дивується такій упередженості. Я ж цікавлюсь, що спонукало її обрати саме цю професію кінолога:

- Я любила собак, завжди. У мене ось шрам, у 7 років мене вкусив собака, наступного року той самий собака вкусив за щоку, але там шраму немає(сміється). Тоді я зрозуміла, що собаки повинні бути вихованими і я зможу це зробити.

За бажанням дівчинки, її батьки придбали спаніеля, але, на жаль, пес загинув під колесами автомобіля. "Батьки вирішили, що більше не купуватимуть тварин", і це рішення можна зрозуміти. Проте Тетяна проявила справжню силу характеру:

У 15 років я вирішила зайнятися вигулюванням собак і почала розклеювати оголошення з цим пропозицією. Невдовзі мені зателефонував чоловік, який мав двох вівчарок, віком 7 і 6 місяців. Спочатку я лише вигулювала їх, а потім почала навчати основним командам. Це призвело до того, що я отримала постійну роботу. Коли мені виповнилося 18, я стала щасливою власницею власної собаки — справжньої вівчарки.

Щоб стати кінологом, необхідно отримати певну спеціалізовану освіту?

Звичайно! Я завершила навчання в НУБіП, який раніше був аграрним інститутом. Маю також різноманітні сертифікати з кінологічних курсів. Для підготовки службових собак існують спеціалізовані курси для прикордонників, де навчають майбутніх кінологів-інструкторів та кінологів-дресирувальників.

- До речі, я не можу не поставити традиційне запитання (вдихаю повітря, але відповідь звучить без запитання)...

— Ні-ні! Наші собаки не мають звички харчуватися вибухівкою. Ні, — виглядає, що це запитання вже стало набридливим, і співрозмовниця наче намагається відштовхнути його.

Чи можна погладити собак, що виконують завдання? Чи можуть вони вкусити?

Поки вони виконують своє завдання, краще триматися осторонь. Проте, якщо собака добре соціалізована і не проявляє агресії, то згодом можна її погладити...

Ми жартуємо, що кінологи — це ті, кому в дитинстві не дозволяли мати собак, і тепер вони намагаються це компенсувати. Тим часом Руна, яку Тетяна іноді називає Руся, знову стає настороженою й уважно дивиться в об'єктив. Тетяна уважно спостерігає за сміливою поведінкою своєї підопічної: "Ось це точно буде штурмовичка, явно на пошуки готова". Собака стрибає на маленький ганок і мчить до підвалу: "У цієї малечі немає жодного страху. Вона залазить на стіл. Коли я заходжу в кабінет — у мене все перевернуто, дивлюсь — сліди лап на вікнах. Вона нічого не боїться. Самостійно забігла до темряви підвалу" — це монолог про дитину чи про собаку?

Йдемо оглядати кінологічний центр. На деревах при вході сушаться речі, - такий майже домашній, затишний пейзаж, на ганку стоїть пудова гиря (хлопці тут час від часу тягають її, "В нас був спортивний майданчик, але зараз ремонт, ми все приберемо і відновимо його"), невелика зелена зона, складські приміщення, територія із вольєрами та всіма зручностями, туалети, автомобілі для перевезення собак, майданчик із тимчасовими бар'єрами - видно, що процес розбудовування Центру йде повним ходом. Окрім звань для хвостатих, Тетяна має і втілює цілком матеріальні плани - "ми собак перевели на хороші корми (біля кабінету очільниці центру стоять мішки із маркуванням відомих фірм), у нас є генератор, якщо не буде електрики, вода у собак фільтрована, зворотній осмос, з кранів вони не п'ють, у них все чистенько, є каналізація".

Тетяна, завжди весела, врівноважена та доброзичлива, невтомно жартує із своїми підлеглими, підходячи до кожного чотириногого мешканця вольєра: когось погладить, комусь потисне лапу. Під час її перебування в кінологічному центрі створюється враження, що кожен тут виконує свою роль, займаючись справами та час від часу виводячи собак на прогулянку – на подвір'ї майже завжди можна побачити, як мчать лапи та ноги. Проте це лише поверхня, адже за цим ховаються щоденні виклики, робота та потреба в охороні, які залишаються на другому плані, створюючи фоновий ритм життя центру.

Як воно, працювати у переважно чоловічому колективі, - очолювати і керувати і людьми, і тваринами? Питаю у Тетяни, а скільки жінок у центрі?

- Чудово! Це мої захисники, мої друзі, мої браття, побратими. І хоча я начальник кінологічного центру, у мене немає такого слова, як підлеглі. - На хвилину Тетяна проводжає поглядом Руну, яка погнала за листочком і, додає - ми всі разом, ми з ними.... друзі. Вибачте, я не така вже красномовна, як вмію кажу....

Залишається ще трохи часу поговорити і про особисте, поки її "малявка" хрумтить порцією сухого корму:

Я правильно розумію, що у вас триває розвиток кінологічної спадщини?

Так, у мене є донька, яка, що цікаво, обожнює тварин, а особливо собак. Вона навчається в КПІ.

- Я не хочу...але що поробиш...я сподіваюсь, що таки вона обере іншу спеціальність. Це я в дитинстві любила походи, гори, намети, - все одно де...

Цікаво, чи впливає стать на поведінку собак? Хто з них є більш слухняним, і на кого ви звертаєте увагу при виборі для навчання?

Це не є вирішальним фактором. Все залежить від індивідуальності собаки та її темпераменту. У нас немає жодних упереджень щодо статі — "дівчата" і "хлопці" однаково прекрасні.

На прощання, коли ми йшли, Руна вгледіла метелика, якого вирішила наздогнати і поки ми завроржено дивимось на їхню траєкторію польоту і забігу, Тетяна каже: