Введение режима военного положения не освобождает работодателя от обязательств по соблюдению трудовых прав работников, как указал суд.
Ровенский апелляционный суд провел повторный анализ апелляционной жалобы, поданной Обществом с ограниченной ответственностью на решение районного суда. В этом решении была частично удовлетворена претензия уволенного сотрудника, который добился взыскания с работодателя задолженности по зарплате, компенсации за неиспользованный отпуск и среднего заработка за период задержки расчетов при увольнении. Об этом информирует пресс-служба суда.
Апелянт просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким стягнути з ТзОВ на користь позивача меншу суму заборгованості із заробітної плати, а в решті позовних вимог відмовити.
Суддівська колегія дійшла висновку про часткове задоволення апеляційного звернення.
Апеляційний суд визначив, що між сторонами існували трудові відносини, які були припинені відповідачем шляхом звільнення позивача з його посади за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі у тексті – КЗпП України).
У розпорядженні щодо розірвання трудового договору також вказується на необхідність виплати позивачеві компенсації за невикористані дні відпустки.
Згідно з положеннями статті 47 Кодексу законів про працю України, роботодавець або призначений ним представник має обов'язок у день звільнення надати працівнику правильно оформлену трудову книжку та здійснити розрахунок у терміни, визначені статтею 116 цього ж Кодексу.
Згідно з цією статтею, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України, якщо власник або уповноважений ним орган не виплатили звільненому працівникові належні суми у встановлені строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, і немає спору щодо їх розміру, підприємство, установа чи організація зобов’язані компенсувати працівникові середній заробіток за весь період затримки до моменту фактичного розрахунку.
Дослідження наведених норм вказує на те, що всі фінансові виплати, які повинні бути здійснені працівнику (зарплата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), мають бути виплачені в день звільнення. Відсутність коштів у роботодавця, на яку посилався відповідач у своїй апеляційній скарзі, не звільняє його від відповідальності.
Задовольняючи позовну заяву, місцевий суд, спираючись на належно оцінені докази, дійшов до правильного висновку, що при звільненні позивача відповідач не провів необхідний розрахунок і не виплатив усі належні суми. Товариство з обмеженою відповідальністю зобов'язане погасити існуючу заборгованість, а відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, має зобов'язання виплатити середню заробітну плату до моменту винесення судового рішення.
Водночас відповідач не представив жодних доказів, які б підтверджували відсутність його провини у цій невиплаті.
Звернення в апеляційній скарзі до листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, який цитують як аргумент на підтвердження настання форс-мажорних обставин, що звільняють роботодавця від відповідальності за ненадання позивачеві належних виплат при його звільненні, підлягає спростуванню з наступних причин.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними в Постанові від 7 червня 2023 року у справі № 912/750/22, зазначений лист Торгово-промислової палати (ТПП) слід розглядати як документ загального інформаційного характеру. Цей лист не може бути кваліфікований як сертифікат ТПП, виданий у відповідності до статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", і не слугує підтвердженням виникнення форс-мажорних обставин для конкретного суб'єкта господарювання у рамках його зобов'язань.
У той же час, сам по собі факт введення воєнного стану в Україні та обмежень, пов'язаних із війною, не звільняє роботодавця від відповідальності за невиконання трудових зобов'язань перед своїми співробітниками.
У той же час, аргументи апеляційної скарги щодо помилкового встановлення судом величини боргу ТзОВ перед позивачем, а також неправильного розрахунку середньої заробітної плати за один календарний день роботи позивача на момент його звільнення, на думку суддівської колегії, варті уваги.
Середній дохід працівника встановлюється згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" відповідно до норм, визначених Порядком розрахунку середньої заробітної плати, що був затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Отже, середній рівень заробітної плати визначається на основі виплат, отриманих за два останні календарні місяці перед місяцем, у якому має місце подія, що викликає відповідну компенсацію.
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений ч. 1 цієї статті.
Оскільки позовні вимоги позивача задоволені частково, то з урахуванням усіх обставин справи, суми заборгованості, вимог розумності та справедливості, апеляційний суд прийшов до висновку про зменшення середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на зазначені вище обставини, Рівненський апеляційний суд скасував оскаржуване стороною відповідача рішення місцевого суду та ухвалив нове -- про часткове задоволення позовних вимог у частині стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У задоволенні решти позовних вимог апеляційний суд відмовив.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 27 вересня 2024 року у справі № 556/535/24 (провадження № 22-ц/4815/945/24).
