Кіно є своєрідною терапією, яку суспільство потребує — цю роль не зможе виконати держава в повному обсязі.

Висновки аналізу контенту, проведеного у фокус-групах в рамках програми Transformation Communications Activity (TCA) Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Чи варто знімати кіно про війну, коли війна ще не закінчена? Як на такі фільми реагують ті, кому довелося пізнати жахи окупації, втрати близьких чи активних бойових дій?

В рамках Kyiv Media Week 24 відбулася презентація на тему "Про що ми говоримо, коли йдеться про війну. Результати досліджень контенту у фокус-групах від ТСА-USAID". Менеджер з досліджень та аналітики ТСА-USAID Дмитро Буханевич поділився унікальними аспектами сприйняття українцями медіа-матеріалів, присвячених війні, а також їхнім ставленням до героїзації образів та зображення ворога. У дослідженні взяли участь понад 250 респондентів з усіх куточків України.

Дмитро Буханевич зазначив, що в рамках дослідження аналітики ТСА-USAID провели більше 50 годин обговорень з ветеранами, людьми, які пережили окупацію, звичайними громадянами та навіть окремими групами власників домашніх тварин. Для аналізу було обрано три серіали, кожен з яких складався з двох епізодів, один повнометражний фільм, чотири короткометражних роботи, що є частиною одного великого кінопроекту, а також тестування читання сценарію серіалу акторами.

Дослідники ТСА-USAID мали на меті визначити, як глядачі сприймуть художній фільм про війну, яку роль грає реалістичність контенту, як глядачі сприймають зображення ворога та героїзацію українських персонажів.

Контент, який проходив тестування в рамках TCA-USAID.

"Однією з наших головних задач є створення та підтримка соціально вагомого контенту. Ми працюємо з великими вибірками, робимо дослідження з машинним навчанням, також проводимо дослідження з якісними даними -- це опитування, глибині інтерв'ю та аналіз літератури, -- каже Буханевич. -- Ми як дослідники почали з самого початку: для чого робити фільми про війну, яку роль вони відіграють, як їх будуть сприймати глядачі. І ми дізналися, що в принципі такі самі питання для себе ставили дослідники, кінокритики, історики в Сполучених Штатах у в 80 -- 90-х роках. Дуже багато контенту виходило з гострими соціальними питаннями. Вони намагалися собі це пояснити так, що ці фільми й попкультура у США в ті роки була радаром, який сканує соціальну атмосферу. Або це терапія, яку суспільство має отримати -- це соціальна функція, яку не зможе понвноцінно виконати держава".

Саме такий підхід -- аналіз через призму ролі в суспільстві -- використали у ТСА-USAID. При цьому ще не раз проводили історичні паралелі. Наприклад, за декілька місяців після звільнення Риму в Другій світовій війні Роберто Росселліні та Федеріко Фелліні вже знімали фільм про окупацію -- наприклад, "Рим, відкрите місто". Хоч італійцям не хотілося дивитися фільм про окупацію так рано і він не був позитивно сприйнятим, за кордоном він став культовим.

"Для італійців це ще залишалося актуальним. Однак нещодавно Мартін Скорсезе охарактеризував цей момент як один з найцінніших в кінематографічній історії. Власне, немає жодних обмежень на створення художніх фільмів про війну, навіть у самій її розпалі. Аналогічні тенденції ми помічаємо в наших дослідженнях", -- зазначає Дмитро Буханевич.

На його думку, мешканці тилових міст України відкриті до перегляду художніх фільмів, що висвітлюють тематику війни, і планують продовжувати це робити в майбутньому. Натомість лише половина респондентів, котрі проживають поблизу лінії фронту, висловили бажання дивитися подібні стрічки. Проте всі учасники опитування погодилися, що створювати такі фільми вкрай важливо.

Жінка з Сумщини висловила думку: "Потрібно спостерігати. І важливо дивитися страху прямо в обличчя. Це допоможе зрозуміти, що коїться в нашій країні, а також усвідомити, які трагедії переживають інші. Це має знати кожен".

Якщо люди готові дивитися художні фільми про війну, то виробникам таких стрічок важливо розуміти, наскільки реалістичними їх варто робити.

"Ми дотримувалися принципу 'не нашкодити', оскільки прагнули уникнути повторної травматизації, особливо стосовно тих, хто пережив тяжкі емоційні потрясіння, чи виїхав з окупованих територій, або був свідком бойових дій. Важливо знайти баланс між ризиком ретравматизації і необхідністю адекватно донести правду про те, що сталося," - зазначає менеджер з досліджень ТСА-USAID.

Буханевич поділився історією одного з респондентів з деокупованої громади Чернігівщини, який зізнався, що перегляд фільму про окупацію виявився для нього надзвичайно важким досвідом. Він зазначив: "Ми всі ці події пережили, ховалися в підвалі. Я змушений був зупиняти фільм і виходити на свіже повітря, адже це було занадто емоційно і нагадувало про спогади, які довелося знову прожити".

Коли модераторка поцікавилася, чи вважає він цю реакцію позитивною чи негативною, респондент зазначив, що, на його думку, вона все-таки є позитивною. "Ті, хто не пережив окупацію, можливо, зможуть відчути це на собі і зрозуміти ті емоції, які ми пережили", - висловив свою думку опитуваний.

Інший респондент з Чернігівської області зазначив, що у кінематографі важливо акцентувати на суттєвих аспектах окупації, зокрема, на мародерстві з боку росіян: "Є люди, які досі сподіваються на 'русскій мір'. Вони не можуть усвідомити, що це насправді означає. Вони повинні зрозуміти, що коли прийдуть, заберуть усе з дому, і ви не зможете нічого сказати чи вчинити. Цього в фільмах не показують, і саме тому багато хто цього не усвідомлює".

За словами Буханевича, такі фокус-групи виявляються надзвичайно емоційними: під час обговорень іноді сльози на очах і в модераторів, і у респондентів. Це особливо часто відбувається в невеликих громадах, де учасники можуть мати особисті зв'язки один з одним та розуміти спільні переживання.

Проте іноді художні фільми про війну можуть мати й елементи комедії чи пригодницького жанру. Якщо зараз це може здатися недолугим, то американці у 1944 році так не вважали. Під час Другої світової війни в США вийшов фільм "Тарзан тріумфує", в якому Тарзан воює за союзників проти фашизму. Серед аудиторії стрічка стала дуже популярною, а тогочасний Офіс воєнної інформації Державного департаменту США вирішив, що фільм буде ідеальним для поширення ідей боротьби демократії проти фашизму.

Постер до фільму "Тарзан на вершині слави"

"У нас були тестування читки серіалу про повернення військового у цивільне життя. Власне про реінтеграцію, про психологічні, фізичні проблеми, з якими вони можуть стикатися, і там було дуже багато чорного гумору. Ми питали у ветеранів, наскільки їм це близько. Один із них сказав, що чорний гумор -- це дуже класно", -- каже Буханевич.

За словами ветерана, з яким ми спілкувалися, чорний гумор є показником нормально функціонуючої психіки. Він зазначив, що важливо мати різноманітні форми гумору, не лише чорний, навіть у контексті серйозних питань. Це сприяє легшому сприйняттю себе та обставин навколо.

Буханеевич вважає, що питання зображення ворога в кінематографі є досить складним. Зазвичай у фільмах ворога представляють стереотипно, наділяючи його демоничними рисами без глибшого розкриття його особистості, що виглядає логічно і природно. У книзі "Голлівуд іде на війну" автори зазначають, що у фільмах 40-х років противник постає як безіменна, безлика і майже німецька фігура. Немає жодних спроб проаналізувати характер японців під час війни чи пояснити їхні цілі. Натомість німці нерідко зображуються як порядні люди.

Іноді супротивник може виглядати незграбним або навіть кумедним. Як зазначає Дмитро Буханевич, цей підхід може бути ефективним у комедійних жанрах, проте в драматичних творах він не працює.

Один із опитаних, що пережив окупацію в Харківській області, висловив думку: "Не слід зображувати людей, які приходять сюди зі зброєю, як нерозумних чи слабких. Вони сильні, і з ними потрібно рахуватися. Вони не бездумні, і краще цього не демонструвати, навіть якщо виглядають такими. Нам потрібно підготувати суспільство".

Що стосується українських персонажів, то кілька респондентів зазначили, що їхня надмірна героїзація створює відчуття нереалістичності. Після перегляду серіалу про адаптацію ветерана до цивільного життя, багато хто вважав, що зображення ПТСР виглядає занадто "фільмовим". Дехто висловив думку, що коли показують ветерана без ноги, це може натякати на те, що ті, хто має обидві ноги, вже не можуть вважатися ветеранами.

Вони найбільше звертали увагу на самих акторів. "Спочатку я подумав, що це той хлопець, який зіграв Супермена у фільмі з Бетменом. Здається, він занадто ідеальний, занадто елегантний, як у фільмах 80-х. Але, можливо, він може бути привабливим. Подивіться на Павла Петриченка – він був зовсім не страшним, молодим і не виглядав надто зраненим життям, а загинув, коли ще був відносно молодим. Я не стверджую, що нам потрібен обов'язково якийсь сірий, втомлений чоловік. Нам потрібен не такий штучний, красивий. Бажано більш реалістичний образ – і це було б чудово", – поділився думкою один з ветеранів.

Дослідники вирішили доповнити отримані результати кількісними даними, зокрема, визначити, які слова найчастіше вживали всі учасники опитування. Наприклад, коли цивільні особи та ветерани переглядали один і той же серіал, що розповідає про адаптацію ветерана до мирного життя, вони виявили спільні терміни, такі як "порозуміння" та "герой". Проте ветерани вживають специфічні слова, такі як "армія", "влада", "командир" і "побратим". Натомість цивільні акцентували на слові "змінитися".

Найбільш вживані слова респондентів після перегляду серіалу про ветерана

Коли респонденти переглянули серіал, що розповідає про громаду, яка опинилася під окупацією, цивільні найчастіше використовували терміни "почути" та "зрозуміти". Тим часом, ті, хто пережив окупацію, ділилися думками про громаду, переїзди, Збройні Сили України, свої переживання та страхи.

Найчастіше вживані висловлювання учасників опитування після перегляду серіалу, присвяченого темі деокупації.

В кінці дискусії про один з фільмів, що розповідає про окупацію, модераторка задала питання, чи надихає цей фільм на опір та стійкість щодо російської агресії. На це жінка, яка пережила окупаційні часи на Сумщині, відповіла: "Так, але ми й без цього фільму мали сили для боротьби".

Дослідження, проведене ТСА-USAID, вказує на те, що сприйняття воєнних фільмів залежить від особистого досвіду глядачів. "Існує технічний аспект: глядачі оцінюють звук, сюжет, акторську гру та якість візуальних ефектів. Як правило, це ті, хто не пережив подібних подій у реальному житті. Окрім того, є суб'єктивна точка зору, коли люди аналізують правдивість та автентичність побаченого. Наше дослідження показало, що не всі готові дивитися фільми про війну, але багато хто вважає, що їх важливо демонструвати, і в Україні сьогодні існує сприятливий контекст для цього", -- зазначив Дмитро Буханевич.