Наєв: Перед тим як розпочати наступ, необхідно повністю вичерпати можливості супротивника.

Сергій Наєв - генерал-лейтенант, колишній командувач Сил оборони та Герой України, який понад 30 років присвятив службі. Про операцію у Курській області, український контрнаступ та брата, який співпрацює з РФ на окупованих територіях - Наєв у інтерв'ю для Еспресо

Сергій Наєв, уродженець Вінниччини, здобув освіту в Московському вищому загальновійськовому училищі. Після завершення навчання він проходив службу за межами країни, де керував мотострілецьким взводом у Німеччині. Протягом більше ніж тридцяти років він віддано служив у Збройних Силах України. У 2014 році Наєв очолив сектор Б, який включав в себе важкі бої за Донецький аеропорт.

У період з 2015 по 2017 рік Сергій Наєв займав пост командувача оперативного командування "Схід". У 2018 році він отримав посаду заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України. З 2020 по 2024 рік Наєв виконував обов'язки командувача Об'єднаних сил України. У жовтні 2022 року його визнали одним із найвпливовіших військових сучасної України.

Попри таку карколомну кар'єру, Сергію Івановичу, вас чомусь звільнили, і я пам'ятаю, 11 лютого цього року ви написали, що дізналися про своє звільнення з масмедіа. Як так вийшло?

Вийшло так, що моя посада підлягає заміщенню посадовими особами вищого офіцерського складу і належить до призначення президентом України. Я виконував одне із завдань, коли мені надіслали повідомлення на месенджер, що відбувся указ про моє звільнення. Перед цим, безпосередньо зі мною, моє керівництво таких бесід не проводило, а я в подальшому чітко довів до керівництва, що я волію продовжити військову службу, адже допоки триває війна Російської Федерації з Україною, кожен військовий фахівець має віддавати данину Силам оборони.

Я пам'ятаю, що у січні 2024 року ви організували медіа-тур для демонстрації навчань та підготовки до потенційних вторгнень з півночі. Це проходило у Волинській області, а згодом — на Житомирщині, куди я також поїхав для зйомок. Подібні заходи планувалися і на Сумщині. Тоді мені здалося дещо незвичайним таке активне залучення медіа, а зараз, коли ми знаємо, що незабаром після цього вас звільнили, у мене склалося враження, що ви, якщо вже не знали напевно, то, принаймні, підозрювали можливість звільнення. Чи можна стверджувати, що ви хотіли проінформувати суспільство про ситуацію на кордоні?

Фото: Командування Об'єднаних Сил ЗСУ

На мою думку, стратегічні комунікації є невід'ємною частиною комплексного забезпечення будь-якої військової кампанії, і їх розвиток є надзвичайно важливим. Ці комунікації включають в себе, зокрема, взаємодію з медіа, тому в військовій сфері кожному аспекту слід приділяти належну увагу.

Пане Сергію, як ви думаєте, чому вас звільнили?

Існують обґрунтування, на основі яких були прийняті певні рішення, і ці рішення не були ухвалені мною. Причини мого звільнення або можливості подальшого перебування у війську під керівництвом міністра оборони України – це виключно рішення військового командування. Я - солдат своєї країни, і в умовах агресії ворога проти України моє місце – у лавах Збройних Сил України.

А чи може це мати якесь відношення до відставки Залужного?

Ну, такі чутки ходили, що буде заміна команди. Взагалі у військовій справі нема такого поняття, як команда Залужного чи команда іншого військового керівника. Є положення про проходження військової служби. Всі військовослужбовці мають служити у відповідності до цих норм і правил, які давно вже прописані. Якщо приймається інше рішення, я, як військовий, не маю права його обговорювати, я маю його виконувати, але моє бажання - служити українському народу.

Підсумовуючи цей момент: до вас ніхто не підходив, не казав, що "Сергію Івановичу, ми хочемо вас звільнити з посади, яку ви обіймаєте"?

Ці питання зі мною не були обговорені.

Зрозуміло, в якому ви зараз статусі у ЗСУ?

Я військовослужбовець Збройних Сил України, діючий генерал. Я перебуваю в розпорядженні міністра оборони України і виконую завдання, які мені визначені Генштабом.

Тобто, ми можемо з вами зараз спокійно поговорити про ситуацію на фронті?

Ми можемо вільно обговорювати різні теми, проте існують моменти, які підпадають під певну таємницю. Однак, незважаючи на це, я завжди готовий до спілкування з журналістами.

Вже понад місяць триває військова операція в Курській області, де наші сили здійснюють наступ на позиції противника, але при цьому змушені відступати на власних територіях. Хотілося б зрозуміти, наскільки виправданими є ці дії, яка їхня причина та мета. Чи не було б більш доречно використати ці ресурси, які наразі задіяні на Курщині, в східному регіоні України?

Будь-яка військова операція, зокрема й ця, має на меті певні політичні цілі, які формулюються відповідними особами. Цю мету озвучив радник Михайло Подоляк. В подальшому, головнокомандувач окреслив стратегічні завдання, які виконує Курська операція. Чи було б доцільно направити ці сили на схід України? Це питання вирішували військові керівники, які формують стратегії для досягнення політичних цілей. Що стосується доцільності, то найоптимальніше рішення — це те, яке забезпечить нашу повну перемогу. Такі рішення залежать від наявних ресурсів. Найголовніше з них — сучасне озброєння, військова техніка та належно підготовлений особовий склад, необхідний для успішних дій українського війська. Якщо таких ресурсів буде достатньо, ми зможемо досягти успіху на всіх фронтах. Проте на даний момент військові керівники ухвалили рішення, що ця операція має стати засобом відволікання ворожих сил зі сходу. Наразі значного перекидання ворожих підрозділів не сталося: з боку противника було переміщено трохи більше 40 тисяч військовослужбовців. Але ми будемо спостерігати за розвитком подій і вірити у Збройні Сили України та мудрість їх командування.

Однією з ключових проблем, з якими сьогодні стикається Україна, є мобілізація. Які у вас думки щодо нинішнього процесу мобілізації та того, як він проходив у 2023 році?

Ну, зараз відбулися відповідні зміни в законодавчому полі України. Були прийняті зміни, відповідні закони, у відповідності до яких зараз триває мобілізація. Тому цим і відрізняється мобілізація у 23-му і в 24-му роках. Я є, за своїм фахом і підготовкою, командувачем, який відповідав за застосування особового складу, тому питання мобілізації, оснащення, комплектованості складу не належали до моєї компетенції. Але як фахівець у військовій галузі, я можу відповісти на це так, що відмінності відбулися завдяки змінам у законодавстві.

Що б ви хотіли вдосконалити в процесі мобілізації?

Ми маємо створити умови, щоб кожен українець відгукувався на заклик приєднатися до Сил оборони. Важливо, щоб мотивація тих, хто вступає до Збройних Сил України, була такою ж сильною, як на початку вторгнення, коли люди вишикувалися в черги біля всіх військових комісаріатів, керуючись покликом серця. Однак це вимагає комплексного підходу, над яким повинні працювати не лише військові лідери.

Проблема підготовки мобілізованих до служби заслуговує на окрему увагу: інколи виникають повідомлення про недостатню підготовку солдатів до бойових дій. Чи розділяєте ви цю стурбованість, і якщо так, яким чином, на вашу думку, можна виправити ситуацію?

Коли почалося масштабне вторгнення ворога, до лав Збройних Сил України першими приєдналися підготовлені військовослужбовці. Це були резервісти першої та другої черги, а згодом долучалися також молоді хлопці з досвідом служби. Більшість з них пройшли навчання у відповідних центрах, і тривалість цього навчання залежала від їхньої підготовленості до мобілізації. Варто зазначити, що більшість призваних на військову службу в рамках мобілізації мали високий рівень підготовки.

Конфлікт триває, і в даний момент ті бійці, які виконували свої завдання з 2022 року, зазнали втрат. На їх місце приходять нові мобілізовані солдати. Справді, це вже не завжди ті воїни, які мали належну підготовку та були призвані на початку бойових дій. Наразі головнокомандувач ухвалив рішення про подовження терміну підготовки для цих військовослужбовців.

Взагалі, як я казав раніше, різні види військ мають свої власні підпорядковані навчальні центри, в яких вони здійснюють підготовку особового складу для сухопутних військ, для підрозділів Повітряних сил, для Військово-Морських сил, Сил спеціальних операцій... Тобто кожен командувач організовує відповідну підготовку, а Генеральний штаб Збройних Сил України здійснює загальне керівництво цими процесами, тому та критика, яка лунає, вона доходить до відповідних командуючих, і постійно над цим працюють.

Так, дійсно, існують складнощі, оскільки мобілізаційні процеси продовжуються. Люди відрізняються один від одного за рівнем підготовки, сприйняттям ситуації та психологічною готовністю до ведення бойових дій. Кожен з цих викликів стає щоденною відповідальністю тих, хто працює в навчальних центрах, і ця діяльність не припиняється ні на мить.

Чи займаються цим питанням і чи сприймають критику щодо проблем ротації, а також того, що особи, які вирішили служити, досі не отримали чітких роз'яснень у жодному законодавчому акті щодо тривалості служби?

Звичайно, це створює певні труднощі, адже важливо завжди повідомляти правду, особливо тим військовим, які знаходяться на мобілізації у військових підрозділах. Коли ці підрозділи беруть участь у виконанні завдань, це вже стосується сфери, яка раніше підпадала під моє керівництво. Командири, які усвідомлюють ситуацію і дбають про свій особовий склад, організовували ротації під час виконання завдань, щоб зберегти їхню готовність.

Існували спеціалізовані підрозділи, які деякий час виконували місії на передовій. Після завершення завдань їх відкликали для відновлення сил і подальшої підготовки в тилових частинах. Таким чином, здійснювалися відповідні заходи.

Хотів би зазначити відмінну роботу, яку я спостерігав під час виконання завдань на сході, зокрема в 57-й окремій мотопіхотній бригаді. Аналогічні зусилля виявлялися і в 24-й окремій механізованій бригаді, а також в інших підрозділах, де командирами активно займалися цими питаннями. Всі аспекти, що виходять за межі оперативного рівня, вже підпадають під відповідальність інших посадових осіб.

Для того, щоб була ротація для всього особового складу, необхідно мати значно більшу кількість відповідних військових частин і підрозділів. Частково це виконується, але для суто більшої кількості особового складу, для того, щоб це виконати у складі не ротації всередині військової частини, а у складі ротації військових частин, для цього необхідна більша кількість самих військових частин, а це, знову ж таки, залежить від мобілізації. Тому військові керівники, командири батальйонів, бригад, вони виконують це під час виконання бойових завдань, а військове керівництво, від наявності тих бригад і батальйонів, які виконують завдання не на гарячих напрямках, вони також проводять заходи щодо ротації. Не все добре, є проблеми, але повірте, над цим працюють, прагнуть, щоб було добре, але ситуація така, яка є.

Що необхідно для вирішення цієї проблеми?

Треба створити такий комплект військових частин, щоб одні воювали, а інші відновлювалися, так, як у нас було, наприклад, коли була операція Об'єднаних сил. У нас 10 бригад було в районі проведення операції, а інші 10 бригад виконували завдання з відпочинку, реабілітації і подальшої підготовки у пунктах постійної дислокації. Два комплекти військ, кожна ротація була на півроку - півроку виконав завдання, півроку перебуваєш у пункті постійної дислокації, і з них твоя відпустка це місяць чи там 45 діб, а ще відпустки через хворобу, тобто весь соціальний пакет виконується. Два комплекти військ потрібно.

Зрозуміло. Пане Сергію, я хотів би задати вам питання про події, що відбулися минулого року, зокрема про контрнаступ на півдні. У червні 2022 року я перебував у складі знімальної групи Еспресо на передовій у Гуляйпільському районі: ми були всього за 300 метрів від російських позицій, і я добре пам'ятаю слова військових, що супроводжували нас, які зазначали, що ворог дуже потужно укріпив свої позиції та замінував територію. Це було влітку 2022 року, і ось, через рік, розпочався контрнаступ у цьому напрямку, який проходив через мінні поля та потужні російські укріплення без підтримки авіації. Я усвідомлюю, що це не зовсім у вашій компетенції, адже не ви керували цим напрямком тоді, але чи могли б ви пояснити, чому саме так була спланована ця операція і як ви оцінюєте її результати?

Ефективність цієї роботи можуть оцінити не лише я, а й кожен з вас, звичайний українець, який є частиною цього процесу. Що стосується причин, чому так відбувається, важливо усвідомити, що наступальні дії зазвичай проходять набагато легше, коли супротивник ослаблений. Це стало очевидним у Харківському регіоні у вересні 2022 року, коли ворог, зосередившись на наступальних операціях у Донецькому напрямку, виснажив свої резерви на півночі Харківської області. Коли наші хлопці, використовуючи Бандерамобілі та іншу швидку техніку, демонстрували вражаючі темпи просування — до 60-40 км за добу — це стало можливим завдяки слабкості противника. Тим часом на інших ділянках фронту, де ворог був сильнішим, укріплювались його оборонні позиції, і він утримував необхідні резерви.

Для успішного наступу, як я вже зазначав, необхідно, щоб противник був або ослаблений, або зробити його таким. Це можна досягти завдяки вогневому ураженню, яке знищує його військові ресурси, бронетехніку та артилерію. Внаслідок цього бойовий потенціал супротивника поступово зменшується, і тоді перевага у живій силі та вогневих засобах на певному напрямку стає вирішальною. Звісно, найкраще наступати там, де ворог є слабким, але він завжди намагається укріпитися в тих місцях, де ми плануємо завдати удару і де нам потрібен успіх. Слабкі ділянки він залишає для вторинних напрямків, де нашим військам простіше просуватися. Чому так сталося? Нам бракувало сил і ресурсів, які нам постачали наші партнери, для того щоб суттєво знизити бойову потужність ворога, який вже зайняв позиції. Нам необхідно було більше засобів для вогневого ураження: ракет, снарядів, систем протиповітряної оборони для контролю повітряного простору, та авіації, щоб створити умови для легшого наступу, ніж ті, які ми мали.

Чи не було б доцільніше почекати на F-16?

Ну, у військовій справі є таке поняття, як об'єктивна реальність, і необхідно обов'язково робити ці дії вчасно. Можна було почекати ще рік, ворог би ще там зміцнив чи наростив свої зусилля. Тому що ми знаємо, що ворог не проводить мобілізацію, але він грошима мотивує своїх громадян для того, щоб вони вступали до лав збройних сил РФ. Тоді було би ворога просто більше за чисельністю, більше тих оборонних рубежів і всього того більше. Тому ті, хто приймали ці рішення, зважували на час, на об'єктивну реальність, зважували на свої можливості і планували так, щоби зробити вчасно. А як вийшло, це вже інша оцінка.

Скажіть, командир, який провалив операцію і втратив багато підлеглих, має за це нести відповідальність?

Якщо ті претензії, які висуваються, об'єктивно корелюють з його рішеннями, тоді, безумовно, це можна обговорювати. Проте, якщо є командир, який вжив усіх можливих заходів, а ворог зосередив настільки значні сили, що наявний контингент не зміг виконати поставлене завдання, то за що його можна звинувачувати? Якщо програш або втрати стали наслідком прийнятих рішень, тоді, звичайно, це потрібно розглядати.

Чи це функціонує зараз у наших збройних силах?

Так, звісно, працює. У нас правоохоронні органи постійно здійснюють слідчі дії відносно тих чи інших дій, в тому числі й військових керівників.

Сергій Іванович, цікавить ваша думка: чи варто українцям очікувати найближчим часом ще який-небудь контрнаступ?

Звичайно, військове керівництво усвідомлює, що лише за рахунок оборонних дій неможливо здобути перемогу у війні. Тому відповідні резерви завжди знаходяться в процесі підготовки. Кожен військовий командир завжди передбачає наявність додаткових сил і ресурсів, які можуть бути задіяні в майбутніх операціях.

Я хочу ще раз наголосити: для того, щоб здійснити наступ, потрібно спершу зупинити супротивника, змусивши його витратити всі свої ресурси. Це було продемонстровано під час Харківської операції, яка стала не лише знаковою, а й дуже емоційною подією, коли відчувався підйом духу у всіх учасників. Супротивник вичерпав свої резерви, знявши з правого флангу всі сили та засоби. В результаті на цьому напрямку залишилися лише окремі підрозділи так званих ЛДНР, а також частини Росгвардії і деякі підрозділи Збройних сил Російської Федерації, але їхня чисельність була незначною. І, зрештою, потрібно встановити перевагу.

Отже, перш ніж розпочати наступ, нам необхідно зупинити супротивника, змусити його витратити свої резерви на певному напрямку та досягти переваги у військових силах і ресурсах.

Нещодавно диктатор Російської Федерації Путін оголосив про збільшення чисельності армії, здається на 150 тисяч. Чи не означає це, що він вичерпує свої резерви?

В Російській Федерації існує значний мобілізаційний потенціал. За оцінками, збройні сили можуть продовжувати вести агресивні дії проти України протягом тривалого часу. Проте, країна стикається з серйозними викликами, зокрема у процесі залучення громадян до військової служби за контрактом. Російське керівництво, як на регіональному, так і на державному рівні, пропонує суттєві фінансові стимули для заохочення людей приєднуватися до армії, проте ці зусилля реалізуються на добровільній основі і під різними приводами. В результаті, навіть незважаючи на всі стимули, цей ресурс не є безмежним.

Настане момент, коли Росія змушена буде вдатися до мобілізації, і тому нарощування їхніх збройних сил не приносить Україні нічого позитивного. Як вони впораються з цими викликами, покаже час. Ми повинні прагнути до того, щоб збройні сили Російської Федерації зазнавали невдач, адже це є запорукою нашого успіху. Тож сподіваюся, що їм не вдасться реалізувати свої плани.

Які у вас думки щодо поточного стану на фронті?

Ситуація на сході є досить напруженою: збройні сили Російської Федерації активно наступають у всіх напрямках. Вони зосереджуються на тих ділянках, де бачать можливості для успіху, і намагаються закріпити свої досягнення. Зокрема, зараз тривають наступальні дії на Куп'янському напрямку, де російські війська, наче в кліщах, наближаються до водної перешкоди, демонструючи невелике просування. Крім того, вони планують оточити українське угруповання в районі Курахового, спробувавши замкнути кільце з боку Гірника. Ситуація також залишається складною поблизу Вугледару. Важливо зазначити, що противник постійно проводить атаки та розвідку боєм, щоб виявити слабкі місця, які можуть стати основою для їх наступу, застосовуючи цю тактику у своїх діях.

У певних районах, хоча й не всюди, використовуються невеликі танкові підрозділи та піхота. В даний момент ворог становить загрозу на Курахівському та Вугледарському напрямках, а також здійснює небезпечні дії на Куп'янському напрямку. Щоб зупинити агресора, необхідно, підкреслюю, активно його атакувати, зменшуючи його наступальні можливості. Слід застосовувати всі доступні засоби озброєння та техніки, які мають наші бригади на сході: це артилерія, безпілотники, різноманітні протитанкові ракети з різними дальностями, гранатомети та авіація. Хоча ворог перевершує нас у повітрі, ми все ще маємо повітряні сили, які активно використовуються. Потрібно завдавати ударів, знижувати бойовий потенціал супротивника, приймати оперативні рішення на кожному напрямку та прагнути до перемоги.

На ваш професійний погляд, що далі? Ну, от я так розумію, і наші глядачі, напевно, зі мною погодяться, що зараз ми більше в оборонній позиції, ми вимушені тримати позиції, вибивати у росіян ресурси, періодично нам доводиться здавати свої позиції для цього, як довго це триватиме і чи настане колись час, коли ми підемо в наступ і просто зметемо їх з території України?

В даний момент відбувається стратегічна оборона, яка є частиною ширшої оборонної операції. Як я вже зазначав раніше, для того щоб перейти до наступальних дій, необхідно спершу зупинити агресора та зменшити його наступальний потенціал. Оскільки нині триває війна ресурсів, Російська Федерація має свої власні запаси, а також отримує додаткові ресурси від своїх союзників, таких як Іран і Північна Корея. Водночас Україна розраховує на своє виробництво та підтримку міжнародних партнерів, і ми повинні зробити все можливе, щоб наші ресурси дозволили нам стримати противника.

Все одно, силу наступаючу, ворожу, можна зупиняти. У нас є окремі напрямки, де ворог також намагається наступати, але він не просувається там, можна це робити і треба це робити, треба зупиняти ворога, необхіден такий ресурс, який дозволить виконувати такі завдання,

На вашу думку, в контексті цієї війни Україна має перевагу чи зазнає поразки у плані ресурсів на даний момент?

Ми отримуємо ряд зразків озброєнь та військової техніки від наших партнерів, і важливо усвідомлювати, що своєчасна поставка цих ресурсів дозволяє Збройним Силам України ефективно виконувати свої завдання.

Якщо вони приходять несвоєчасно, починається проблема: тоді цей ресурс ділиться на декілька частин, його стає менше, його використовують обережніше. А як пояснити батальйону чи бригаді, що в тебе вчора була от така кількість боєприпасів, а сьогодні - менше, кількість ворога не зменшилась, але ти будь більш ощадливим... Тут є проблема, тому без ресурсу, без західної допомоги, дуже складно виконувати завдання, і це правда.

Тобто, з ваших слів я розумію, що зараз у нас нема переваги у війні ресурсів над росіянами?

Подивіться, які ракети використовує Росія для обстрілів – у кого їх більше? У нас чи у Росії? Звісно, у Росії. А що стосується загальної кількості літаків, то де їх більше? У РФ. І мобілізаційний ресурс – хто має перевагу?

Я усвідомлюю, в чому полягає ваша думка...

Я маю на увазі, що тепер, по інших технологічних засобах, нам передали, західні зразки озброєння та військової техніки, нам передали артилерійські системи. Ці системи технологічно виграють у тих зразків, які є на озброєнні збройних сил Російської Федерації. Іноді технологічна перевага може перекривати кількісну перевагу.

Завжди це функціонує саме так. Військові — це особи, які потребують всього необхідного в повному обсязі. Кожна військова операція планується з урахуванням всіх аспектів, включаючи резерви, які є обов'язковими. Тільки задовольнивши всі вимоги збройних сил, ми зможемо здобути перемогу в цій ресурсній боротьбі.

Шановний Сергію, у мене є кілька особистих запитань до вас. Щодо вашого брата: з наявної інформації відомо, що він мешкає в окупованому Сімферополі і займає посаду в регіональному управлінні пенсійного фонду Росії. Чи підтримуєте ви з ним контакт?

Я не підтримував зв'язок з ним з літа 2021 року, адже кожен вирішив іти своїм шляхом.

Чи нема в нього неприємностей через те, ким є його брат?

Кожен обирає свій власний шлях, і цей вибір завжди залишається за ним. Усі йдуть своїм курсом, а я слідую шляхом військового генерала в складі Сил оборони України. Його маршрут проходить через тимчасово окуповану територію Автономної республіки Крим — це його шлях. Я не спілкуюсь, не цікавлюсь, і, відповідно, не володію інформацією.

Зрозуміло. І, пане Сергію, мені справді цікаво дізнатися про ваш шлях. Які у вас наміри на майбутнє?

Поки триває війна, я відчуваю своє призначення в лавах Сил оборони України. Після завершення конфлікту я мрію жити в процвітаючій і мирній Україні, спільно працюючи над розвитком та відновленням нашої величної держави.

Якщо не буде зайвим запитати, в якій частині?

Ну, я мешкаю в Києві, Київ - це прекрасне чарівне місце, хотів би і далі тут залишитися, але якщо буде час, я до війни бував в різних куточках України. Так трапилося, що тоді ще не був таким дорослим, не побував у Донецьку і у Луганську, а також ще не був... Ну, в решті областей був, на території Донецько-Луганської області був, а от в Донецьку в Луганську не був.